Про надзвичайно жахливі і водночас правдиві історії ХХ століття, що відбувалися у харківському будинку “Слово”, дорослі, студенти та школярі дізналися з документального фільму, що демонструвався якраз у день народження Миколи Хвильового. Активну участь заході, який відбувся у прес-клубі «Карітас», взяла Наталя Мацибак-Стародуб, філолог, волонтер, громадський діяч, яка приїхала до Харкова з Херсонщини.
У сюжеті розповідалося про поетів, які жили у Будинку слова майже 100 років тому, у 20-30 роках минулого століття. Раніше вулиця, на якій розташовано цей будинок, мала назву Барачна, а нині – це вулиця Культури. Режисерів, письменників, артистів, поетів, які там мешкали у минулому столітті, мало хто зараз знає чи пам’ятає. Особисто я тільки у восьмому класі почала вивчати предмет “Історія Харківщини”, але на уроках нам про репресованих поетів розповідали мало. Деякі люди також не знали, що будинок “Слово” назвали так, тому що він побудований у вигляді літери «С», якщо на нього дивитися зверху.
У документальному фільмі розповідається про те, як жили і страждали мешканці цього будинку, як багатьох митців тихо забирав «чорний воронок» НКВС і їх вже більше ніхто не бачив. Деякі із літераторів були засекреченими агентами КДБ, які видавали себе за поетів, щоб тримати все під контролем та доповідати про “крамолу” до відповідних органів. Поміж “стукачів” у будинку “Слово” жили: Курбас, Куліш, Поліщук, Багряний, Хвильовий, Ярошенко, Сосюра, Тичина та інші, які раніше надали власні кошти на будівництво цього кооперативного будинку.
У фільмі надавався коротенький опис або інформація про сім’ю кожного знаного проживальця окремо. Це важливо. Сьогодні треба показувати такі фільми, щоби виховувати патріотичне покоління молоді, аби сучасні громадяни знали, наскільки радянська влада поводила себе нахабно по відношенню до України та українців. Можна сказати, що тоталітарна система знищувала цвіт нації.
Коли «НКВДисти» забрали відомого літератора Михайла Ялового, тоді (на знак протесту) письменник Микола Хвильовий застрелився в своїй квартирі, що розташовуалася в цьому будинку…
Усі ми не маємо права забувати свою історію, адже без минулого немає сенсу говорити про майбутнє.
Еліна ДРОБКО, школярка, член гуртка “Моя майбутня професія” ЦДЮТ № 5, м. Харків